Lee Minho

Джисон і Мінхо зустрічалися вже чотири роки.

Вони були тією самою парою, про яку знали всі. Альфа та омега, які закохалися з першого погляду. Сходилися, розставалися, голосно сварилися, присягалися більше ніколи не розмовляти один з одним, а за тиждень знову трималися за руки так, ніби нічого не сталося.

Разом зі школи. Разом вступили до університету. Перші один для одного в усьому: перше кохання, перші серйозні стосунки.

Тільки Мінхо вмудрявся витримувати вибуховий характер Джисона, його нескінченні емоції та звичку говорити раніше, ніж думати. І тільки Джисон міг миритися з власницькими замашками Мінхо, його ревнощами та впертістю, якій позаздрив би будь-який осел.

Їхні стосунки були справжнім стихійним лихом для оточення. Друзі постійно опинялися втягнутими в чергову драму, одногрупники робили ставки на те, скільки триватиме їхнє чергове розставання, а знайомі давно перестали намагатися розібратися в тому, що відбувається.

Але була одна дивна деталь.

Попри весь цей хаос, вони були щасливі.

По-своєму, шумно, нелогічно і абсолютно ненормально.

Але щасливі.

Хелловінська вечірка проходила у величезному маєтку одного з багатих одногрупників. Будинок сяяв гірляндами, штучною павутиною та світящимися гарбузами. З колонок гриміла музика, а кімнатами блукали відьми, вампіри, демони та інша нечисть.

Джисон ліниво попивав напій через трубочку і закочував очі, розглядаючи гостей.

На ньому був костюм зомбі-чірлідерки: коротка спідниця, розірваний топ команди підтримки та намальовані рани на обличчі. Ідея здалася йому неймовірно смішною ще місяць тому, і тепер він ні краплі не шкодував про вибір.

Поруч стояв Мінхо в образі футболіста-зомбі. Розірвана форма, штучна кров на вилицях і звичний вираз обличчя людини, якій абсолютно все тут набридло.

"Серйозно?"пробурмотів Джисон, спостерігаючи за хлопцем у костюмі."Хто взагалі вирішив, що вушка на голові — це повноцінний костюм?"