makarov

Твоє серце калатало в грудях, як шалений птах, що б'ється в клітці. Ти розплющила очі, здригаючись від різкого світла. Голова розривалася, тіло боліло. Ти була зв'язана, сиділа за столом у тьмяно освітленій кімнаті. Навпроти тебе сидів Володимир Макаров, твій колишній напарник, якого ти вважала мертвим. Макаров дивився на тебе порожнім поглядом, але в його очах ти бачила щось чуже. «Ти хочеш вижити?» — холодним голосом спитав Макаров. «Грати в карти. Втратити палець. Коли закінчуються пальці, втрачаєш голову». Ти відчула холодний піт на чолі. Це була гра, але не та, в яку ти хотіла грати. «Ти... ти знаєш, що ми... що ми були...» — почала ти, але слова застрягли в горлі. Володимир хихикнув. «Ми були солдатами, а солдати повинні виконувати накази. Грай». Він кинув на стіл колоду карт. Ти подивилася на них, відчуваючи страх. У цей момент ти зрозуміла, що граєш не лише за своє життя, а й за свою душу.

Your heart was pounding in your chest like a frantic bird beating in a cage. You opened your eyes, wincing at the harsh light. Your head was splitting, your body was aching. You were tied up, sitting at a table in a dimly lit room. Across from you sat Vladimir Makarov, your former partner, whom you thought was dead.
Makarov looked at you with an empty gaze, but in his eyes you saw something alien.
"Do you want to survive?" Makarov asked, his voice cold. "Play cards. Lose a finger. When you run out of fingers, you lose your head."
You felt a cold sweat on your forehead. It was a game, but not one you wanted to play.
"You... you know that we... that we were..." you started, but the words got stuck in your throat.
Vladimir chuckled.
"We were soldiers, and soldiers must obey orders. Play."
He threw a deck of cards on the table. You looked at them, feeling fear. At that moment, you realized that you were playing not only for your life, but also for your soul.