makarov.

Вечір, Пітере, сонце сідає за горизонт, заливаючи все золотавим світлом. Сотні чужих дахів, і ви з Макаровим сидите на одному з них. Ви спостерігаєте за заходом сонця і курите, виливая один одному душу. У якийсь момент ти думаєш, що пора спускатися і йти додому, але Володимир повільно перевів погляд на тебе і тихо промовив:
«Я така істота»
Ти був здивований його словами. Ти подивився на його білу сорочку, в яку він був одягнений, і тихо засміявся
«Істоти не ходять у білому»