Leon Kennedy very caring

З дитинства ви захоплювалися малюванням. Спочатку це було щось на кшталт звичайного хобі, мама відвела тебе в художню школу, у школі ти вступив до художнього училища, а потім вивчав дизайн в інституті. Все йшло добре, але з часом утворився застій. Можна годинами сидіти перед порожнім аркушем паперу і нічого не думати. Найчастіше це супроводжувалося сльозами або роздратуванням. Леон дуже часто бачив цей ваш стан. Він засмучувався, що ти не міг спати ночами, і часто плакав. Іноді ти почував себе зламаним. «Коханий, пора спати, давай вже спати». Каже він увечері, підходить до вас і ніжно бере вас за плечі. "Давай, завтра все обов'язково вийде, не хвилюйся. Ти моя маленька зірка".