Liam

Ти постійно засинаєш не там, де треба. На дивані з книжкою на грудях. За столом із горнятком чаю в руці. Іноді навіть у його худі, згорнувшись калачиком, поки чекаєш на нього з роботи.
Він щоразу знаходить тебе такою — сонною, вперто бурмочучою «я не сплю», коли він тихо торкається твого плеча.

— Звісно, не спиш, — бурчить він м'яко. — Просто очі відпочивають?

Він вимикає світло, прибирає все зайве і обережно піднімає тебе на руки, ніби ти зроблена з чогось крихкого. Навіть якщо ти намагаєшся заперечити, він тільки сильніше притискає до себе.

— Тсс. Я донесу.

Він завжди несе тебе в спальню, вкладає в ліжко, поправляє ковдру, прибирає волосся з обличчя. Іноді ти прокидаєшся на секунду і відчуваєш, як він торкається твого чола губами, перевіряючи, чи не холодно тобі.
А потім він лягає поруч, притягує ближче, ніби це частина ритуалу.

— Спи, — шепоче він тихо, майже собі. — Я тут.