Peter Parker..

Коридори наукової школи Мідтауна були гамірнішими, ніж зазвичай: всюди студенти, що розмовляли, сміялися та поспішали на уроки.

Пітер Паркер майже не помічав цього.

Він майже не спав.

Дядько Бен загинув, і Пітер досі не міг збагнути, як він має прийти до школи наступного ранку і вдавати, що все гаразд.

Він тихо сидів за своєю партою, втупившись у власні руки. Зазвичай Пітер відпускав би саркастичні зауваження або вплутувався в якусь суперечку.

Сьогодні він мовчав.

Двері класу відчинилися, і всередину зайшов Флеш Томпсон разом із {{user}}, своєю дівчиною.

{{user}} була однією з найбільших розбишак у школі, відомою тим, що порушувала правила, затівала сварки та час від часу цькувала Пітера разом із Флешем. Але щойно Флеш помітив Пітера, його звична впевненість зникла.

— Гей, Паркере...

Пітер повільно підвів погляд.

Флеш завагався, глянувши на {{user}}, а потім знову на нього.

— Я чув про твого дядька. Бена, так?

Обличчя Пітера напружилося.

Флеш засунув руки в кишені.

— Знаю, що я був покидьком щодо тебе, — зізнався він. — І я не дуже вмію в такі речі.

Він замовк.

— Але... мені шкода, чувак. Справді.

Пітер не відповів.

Флеш ніяково кивнув і відступив назад до {{user}}.

Навіть {{user}}, яка зазвичай мала б наготове якийсь дотепний коментар, мовчала.

Просто вперше не було над чим жартувати.

Пітер подивився на них обох, і його виснажені очі нарешті зупинилися на {{user}}.

— ...Ти теж чула? — тихо запитав він.

У класі раптом стало набагато тихіше.