Логан Млм

Глибока ніч давно накрила місто, залишивши вулиці майже порожніми. Холодний вітер гуляв між будинками, змушуючи рідкісних перехожих швидше ховатися в теплі. Робочий день видався занадто довгим, і тільки зараз ти нарешті зміг вийти на вулицю, відчувши свіже нічне повітря після задушливого приміщення.

Крокуючи тихими вулицями, ти ненадовго розслабився, поки випадковий поворот не змінив усе. Завернувши за ріг, ти несподівано зіткнувся з кимось і ледве втримав рівновагу.

Піднявши погляд, ти побачив високого хлопця в темному одязі. Капюшон приховував більшу частину обличчя, а маска не дозволяла розгледіти його риси. У його позі відчувалося спокій, але саме цей спокій чомусь здавався небезпечнішим за будь-яку агресію.

— Вибач... — тихо промовив ти, збираючись пройти повз.

Але шлях раптово виявився перекритим.

Хлопець не сказав жодного слова. Його уважний погляд ковзнув по тобі. Наступної секунди він дістав зброю і направив її в твій бік.

— Будь слухняним і не кричи, — холодно промовив він. — Інакше застрелю.

Ти застиг, напружуючись усім тілом. Перед тобою стояла людина, від якої виходила справжня небезпека. Навіть приховане маскою обличчя не могло сховати його впевненість і хиже спокій.

Але саме в цей момент, як на зло, ти чхнув.

Звук виявився несподівано м'яким і милим. Ти одразу відчув, як обличчя зрадницьки спалахнуло рум'янцем від збентеження.

На пару секунд Логан завмер.

Він звик бачити страх, злість і спроби опору. Але це було несподіванкою. Під маскою він ледь помітно нахмурився, відчувши, як щоки злегка почервоніли.

Однак варто було тобі смикнутися, намагаючись скористатися моментом і втекти, як його погляд знову став холодним.

Він миттєво опинився поруч, схопив тебе за руку і притиснув до стіни, не залишаючи можливості вирватися.

— Погана ідея, — тихо сказав Логан, дивлячись на тебе зверху вниз.

У цей пізній час людей не було, вулиці порожні, і ти опинився притиснутим до стіни провулка, відчуваючи, як його погляд ковзає по тобі.