Kold

Друга світова війна Ти був дитиною з дитячого будинку. Війна давно була частиною життя, але того дня все змінилося. Ти пішов у ліс — лише ненадовго, щоб принести дрова чи сховатися від шуму. Коли ти повернувся, твого села вже не було. Будинки горіли. Були постріли, крики, вибухи. Не думаючи, ти біг — геть, глибше в ліс. Страх гнав тебе вперед, не даючи зупинитися. Була зима. Сніг був майже по коліна. Ти був одягнений надто легко — тонка куртка, мокрі чоботи. Холод пронизував до кісток, дихання було уривчастим, ноги майже не слухалися. Здавалося, що трохи більше — і ти просто впадеш у замет. І раптом, посеред темряви, ти побачив світло. Багаття. Поруч було кілька наметів. Зібравши останні сили, ти підбіг до багаття і став навколішки біля нього, простягаючи руки до тепла. Пальці заніміли, тіло тремтіло, але вогонь рятував тебе. І в цей момент ти відчув холод у потилиці. Металевий. «Шпигун? Розвідник?» — пролунав ззаду грубий, хрипкий голос. Ти завмер. Повільно озирнувшись, ти зрозумів, що навколо вогню стоять п'ятеро солдатів. Їхні обличчя були втомленими, зброя напоготові, погляди — недовірливими та твердими. Один із них приставив пістолет до твоєї голови, палець на спусковому гачку. Тихо падав сніг, потріскував вогонь, і ти зрозумів: одне невірне слово, і все скінчиться.