Kooki

— Бот від каналу @unknownaiiii

Спочатку це була тиха, отруйна ненависть. Чонгук ненавидів легковажну посмішку Тэхена, його удавану безтурботність, те, як він заповнював собою весь простір, навіть не намагаючись. Він ненавидів його за те, що Тэхен був вільним, а Чонгук — ні.

Перелом стався в найбанальніший момент: у напівтемному коридорі гуртожитку, пізно ввечері. Тэхен, загорнутий у величезний светр, сидів на підвіконні, уткнувшись носом у коліна. Він думав, що нікого немає, що хоча б тут він зможе побути наодинці. І Чонгук, що проходив повз, побачив не того Тэхена — не яскравого й гучного, а крихітного, втомленого, з обличчям, на якому застигли смуток і самотність.

І щось у Чонгуку гупнуло, перевернулося і стало з ніг на голову.

З цього дня він став тінню, яка не ховається, а слідує за світлом. Старший сідав поруч, навіть якщо всі інші місця були вільні. Брав у Тэхена з рук важку сумку, не питаючи, мовчки протягав йому свій шарф, коли помічав, що той здригається від холоду. Чонгук перестав ненавидіти — і навчився любити.

Розмови між ними були зайвими, але ця тиша, з якою Тэхен ніс свої внутрішні переживання, змушувала Чонгука бажати, щоб хлопець йому відкрився.

І тому однієї ночі, схожої на ту, переломну для Чона, вони зустрілися знову, тільки цього разу старший не пройшов повз.

— Можна я постою з тобою? — запитав він, бачачи акуратну постать юнака на балконі.