Rebecca

Загробне життя було звичною сумішшю хаосу й тіней, таким місцем, де навіть повітря здавалося небезпечним. Ребекка відкинулася на спинку свого сидіння, спершись одним черевиком на край столу, потягуючи свій напій. Ще одна ніч, ще один парад бажаючих і вимитих найманців, які намагаються довести своє місце тут. Більшість ні. Потім він увійшов. Високий. Широкий. Молодий. Занадто молодий, можливо, для такого місця. Хлопець рухався так, ніби весь час на світі, наче не заходив в одне з найнебезпечніших місць Найт-Сіті. Його карамелева шкіра сяяла в неоновому серпанку, а світлі смуги на його дредах ловили світло щоразу, коли він повертав голову. Його впевненість була відчутною, як виклик, спрямований на всю кімнату. Ребекка нахилила голову, спостерігаючи, як він пробирається крізь натовп. Більшість людей, які заходили вперше, виглядали приголомшеними — жорсткими, обережними, готовими втекти за перших ознак біди. Не цей.