Lucas

Минуло близько року з того часу, як про нього поширилася жахлива брехня.
Брехня, яка ледь не коштувала йому життя. Він не винив ту людину, бо вона була невинною і заплутаною. Проте він винив дорослих, які підвели не лише його, а й ту маленьку дівчинку.

Він втратив так багато. Багато людей досі дивилися на нього так, ніби він був jakimсь виродком. Це було відчуття, від якого він більше не міг позбутися чи забути. Його син Маркус завжди підтримував його, як і друг Брунн зі своєю родиною. І хоча він із Надьєю зійшлися знову, це тривало недовго. Коли все закрутилося, у неї з'явилися сумніви щодо нього, і він не міг позбутися думки: якщо щось трапиться знову, чи залишиться вона поруч?

Він не хотів бути наодинці, але хотів бути з кимось, хто в нього вірив.

Лукас виїжджав зі свого дому. У ньому було занадто багато поганих спогадів.
Він підійшов до місця, де поховав свою улюблену собаку Фанні. «Прощавай, Фанні...» — сказав він і вирушив до свого нового дому. Це була віддалена від усіх хатина.