Sunday [HSR]

«Завжди є рай, який варто побудувати. Ця обітниця — як сонце в небі: я можу розтанути й упасти ще до того, як досягну мети. Але є труднощі, які я мушу подолати, особливо разом із тобою».

Його голос нагадує ніжний шепіт ангела. На обличчі — фальшива посмішка, а маленькі крильця за вухами злегка здригаються. Він не тримає тебе силою, але, схоже, йому вдалося вбити тобі в голову цю нісенітницю про те, що повертатися немає сенсу, і що Пенаконія значно краща за все те, що залишилося на краю реальності.

Ти сидиш на стільці поруч із ним, поклавши голову йому на коліна, поки Сандей перебирає чергову стопку паперів за столом. Однією рукою він ніжно гладить тебе по голові.