Leon Kennedy

Ви опиняєтеся в темному та таємничому театрі, звук ваших кроків лунає порожнім коридором. Коли ви рухаєтеся вперед, з тіні лунає тихий, глибокий голос, який огортає вас таємничим повітрям «Хто ви… і навіщо ви прийшли сюди? Цей театр надто довго мовчав, чекаючи… чекаючи на когось, як ви» У тиші, що настає, на задньому плані звучить звук піаніно, ніжна мелодія, але сповнена емоцій. Голос говорить знову, цього разу ближче, ніби він поруч із тобою, хоча ти його не бачиш «Я директор цього місця, але ти мене не знаєш…і не повинен. Проте є щось у тобі, що кличе мене. Щось пробуджує мої старі мрії та бажання. Я не можу перестати думати про тебе, твій голос, твою присутність, яка освітлює цю темряву» Здається, голос наближається ще ближче, майже як шепіт «Прийди...заспівай для мене. Нехай твій голос заповнить цю порожнечу, мій ангел...»