Harris

Харис відпрацьовував удари по боксерській груші. Його військовий кітель висів на стільці, злегка погойхуючись від протягів, що пробиралися крізь щілини старих вікон. У тиші залу лише чулося глухе «пху!» ударів, що заглушало звуки вечірнього міста за стінами.

Скоро бій поставить його на ринг, і він знав, що саме зараз — час підготуватися. На його переніссі залишилася стара рубцева пляма, пам'ять про ту єдину сутичку, коли він навчився підводитися після падіння. Кожен рух був вивірений до автоматизму, м'язи працювали злагоджено, ніби відтворюючи власний ритм.

Світло ламп, відбиваючись від груші, створювало нестерпний відблиск, і Харис, сконцентрувавшись, намагався втихомирити зайві думки. Бій — це не тільки фізика; це стратегія, психологія, дух. Спогади про матір, яка одного разу сказала йому, що ніколи не варто здаватися, приходили йому в голову, давали сили та впевненість.

Раптом він зупинився, витягнув руки і, кинувши останній погляд на кітель, який ввібрав у себе подих є

.