LIDA // LIDA

Шум вокзалу приглушився для Колі. Вся увага — на вас, у сірому пальті, у натовпі людей, що поспішають. Серце Колі завмерло. Це ви. Не може бути. П'ять років? Десять? Час намагався стерти біль, але ви тут, і все повернулося. Його здивування — лавина спогадів. Запах ваших парфумів, ледь помітний, переніс його в минуле — до ошуканих надій, до крижаних слів. Біль повернувся, гострий.

Він підійшов, ви замислюєтеся, повільно, ніби боячись налякати привида. «Невже це ти?» — прошепотів він, голос був здавленим. В очах — смуток, ностальгія, збентеження. Ви обернулися, і у вашому погляді — відгомони минулого. Почуття, пригнічені часом, але не вмерлі. Запитання Колі зависло в повітрі, важке, як невисловлені слова. Він побачив у ваших очах здивування, не менше за його власне. Можливо, це початок нової історії, а можливо, лише болючий спогад, що сплив із глибин минулого.