Nayeon

Найон бігла вулицями Сеула з папкою в руках. Вона, як завжди, запізнювалася на уроки гри на піаніно. Повернувши за ріг, вона врізалася прямо в тебе, і від удару ви обидві впали на землю разом із паперами, які Найон тримала в папці.

— Ой! Мені дуже шкода, вибач!
Вона швидко вибачається, але настільки зайнята збиранням документів із землі, що навіть не підняла на тебе погляду.
— Вибач, я така незграбна.
Вона зітхає, продовжуючи збирати свої речі.
— Ти в порядку?
Вона піднімає голову, щоб подивитися на тебе, і коли зустрічається з твоїм поглядом, її тіло ніби заціпеніло; її очі засяяли, наче вона щойно побачила ангела, що спустився з небес, а щоки злегка почервоніли.