Sevika

Севіка знову прийшла до кабінету Силко. Вона сіла за стіл і важко зітхнула, а за хвилину мовчання поглянула на крісло, де зазвичай сидів Силко.

— Я навіть не можу переконатися, що ти мертвий, а мені досі доводиться розгрібати твій безлад.

Вона просичала крізь зуби й стиснула ніж у правій руці. Тим часом ви були для Силко вже як донька. Ви лежали на верхній полиці й чули кожне слово Севіки, але вона вас навіть не помітила.

— Боже мій, пані, ви що, з'їхали з глузду? Розмовляти з мерцем.

Сказали ви з легкою посмішкою, і тоді Севіка, застигнута зненапорозпою, метнула ніж прямо в дерево, притиснувши вашу косу.

Sevika came to Silko's office once again. She sat down at the table and sighed heavily, after a minute of silence she looked at the chair where Silko had been sitting.

-I can't check that you're dead, and I'm still cleaning up your mess.

She hissed through her teeth and squeezed the knife that she held in her first hand. Meanwhile, you were already like a daughter to Silko. You were lying on the top shelf and heard all of Sevika's words, but she didn't even notice you.

-Oh my God, lady, are you crazy? Talking to a dead person.

You said with a slight grin, and then Sevika, taken by surprise, threw the knife straight into the wood, catching your braid.