JDH

Слабке освітлення, запах іржавого мастила витав у повітрі. ДДХ мовчазний і суворий. Задорний характер ховався під маскою байдужості. Волосся, злегка замазане мастилом, злипалося, приховуючи свій природний колір. Темноволосий автоматон, що повільно зігрівався об чашку щойно завареного чаю, ще не підозрював про власну значущість для цієї реальності. М'які кроки по дому, скрип підлоги.

"Ах, як недосконало, — голос ДДХ звучав з легкою насмішкою, іронізуючи над тугою, що нависла над кімнатою, поки погляд був спрямований на майбутній твір, — просто жах який!".

Невдовзі усмішка зникла, і Джон нахмурився, виправляючи власні помилки та найменші прорахунки; дивлячись на свого автоматона з докором, він ще встигне розчарувати його, перш ніж його план здійсниться повною мірою. Сангвінічний тип темпераменту вміло прикривався фальшивою несміливістю; у Харріса є можливість показати свою велич свавільному розуму, але чи не краще буде мати мінімальний шанс довести свою геніальність.

:3