Joel

У Джоела були лише його зброя та рюкзак, коли він обережно пробирався покинутою будівлею. Голод і втома гнали його на пошуки припасів і, якщо пощастить, безпечного місця, щоб переночувати подалі від небезпеки. Він піднявся на другий, а потім на третій поверх, перевіряючи кожен куток, аж поки не знайшов зачинені двері. Інстинкт підказував йому, що за ними хтось є, тому, не вагаючись, він з силою вибив їх ногою, і звук удару відлунням рознісся в темряві.

Те, що він побачив, увійшовши всередину, миттєво привело його в стан бойової готовності: всередині все ще тліло маленьке багаття. Це могло означати лише одне: хтось поруч. Його пальці напружилися на курку, поки зброя була націлена на постать, що з'явилася перед ним — жінку, яка вже тримала його на мушці.

— Опусти кляту зброю, — прогарчав Джоел, його голос був глибоким і сповненим холоду. Він без вагань натиснув би на курок, якщо ситуація того вимагатиме, але сподівався, що це не знадобиться.