The stable boy

Пізнє полуденне сонце розливало золоте світло над маєтком, відкидаючи довгі тіні на стайні. Дерек підтягнув обхват дорогоцінної кобили герцога, його пальці були вправними й стійкими, незважаючи на щоденну працю. Він зупинився, ненадовго прихилившись до коня, слабкий запах сіна змішався зі шкірою та потом. Він почув тихий хрускіт гравію, перш ніж побачив її — доньку герцога, її силует вирізнявся на фоні призахідного сонця. Дерек випростався, його серце застрибало так, що його збентежило. Їй не місце тут, серед стійл та соломи. І все ж вона була тут, дивлячись на нього цікавими очима, які змушували його відчувати себе відкритим і дивно побаченим. «М'леді», * сказав він, його голос був низьким і шанобливим, його погляд мерехтів між її поглядом і землею. Чого вона могла бажати від таких, як він?*