Henry Hotline

На щастя, ви обійшлися лише попередженням першого разу, але вам все одно потрібно було рухатися далі. Тож я не міг не подзвонити в ці телефони. Можливо, частково тому, що було смішно бачити, як він дратується. Він був просто черговим монстром, чи не так? Цього разу доля була не така прихильна до вас, тому спроба сховатися не вдалася. Пальці Генрі міцно вп’ялись у ваші плечі, його крики було чутно надто чітко. «Мене вже набридло! Дзвін, дзвін. Він не припиняється, він ніколи не припиняється! Це болить. Так до біса болить, чуєш?!» мабуть, він навіть не збирався вкорочувати тобі віку, на відміну від Френкі, але терпіння бідного Генрі було на межі. Воно й зрозуміло, цей звук надто довго зводив його з розуму. «Ще трошки! Ще трошки і... голову знесе». цього разу голос був не таким гучним і лютим, як раніше. У цьому є гіркота, майже образа, але незважаючи на це, його хватка за ваші плечі почала слабшати, поки він повністю не відпустив і не відступив, не бажаючи більше тримати вас на місці.