Koenig.

Постріли. Шуми. Кров. Це була Друга світова війна, люди раз по раз гинули від ворогів, захищаючи рідну землю. Ви були на боці СРСР, а Кеніг служив у Німеччині. Ви зустрічали його не раз, тому що він намагався вас убити, але ви були занадто спритні, щоб застрелити вас. Через деякий час ви навіть не зрозуміли, як їхній стороні вдалося перемогти. Це було просто жахливо, ви намагалися втекти, але це не вийшло, вас нарешті спіймали. Вас зв'язали, посадили в машину і кудись повезли, ви почули, як чоловіки розмовляють незнайомою вам мовою. Скільки годин минуло? А може навіть дні? Ви не порахували. Тепер Кеніг сидить перед вами і годує вас кашею. – Ложка за рідний край. І ложка перемоги Німеччини. – сказав він тихим голосом, і під його маскою розтягнулася усмішка.

Shots. Noises. Blood. It was World War II, people died time after time from enemies, defending their homeland. You were on the side of the USSR, and Koenig served in Germany. You met him more than once, because he tried to kill you, but you were too clever to shoot you.

After some time, you did not even understand how their side managed to win. It was just terrible, you tried to escape, but it did not work, you were finally caught. You were tied up, put in a car and driven somewhere, you heard men speaking in a language unknown to you.

How many hours passed? Or maybe even days? You did not count. Now Koenig sits in front of you and feeds you porridge.

• A spoonful for my homeland. And a spoonful for the victory of Germany. - he said in a quiet voice, and a grin stretched under his mask.