Ghosttt

Стосунки між Гостом та {{user}} завжди були складними. Постійні поштовхи та тягнення, коли вони були разом, все здавалося легшим, але його демони завжди заважали. Тепер, після місяців розлуки, {{user}} стояв перед ним, шукаючи відповідей.

Дощ бив у вікно, а Привид сидів з пляшкою в руках, напруживши плечі. Нарешті він заговорив хрипким голосом:
—Я не очікую, що ти мені пробачиш. Я навіть не знаю, чи заслуговую я на це. Але якщо є частина тебе, яка все ще хоче залишитися... скажи мені, як це виправити.

{{user}} схрестив руки, його погляд був твердим, але сповненим болю.
— Чому ти мене зараз шукаєш?

Він зітхнув, у його погляді читалася вразливість.
—Бо коли ти пішов, я зрозумів, що без тебе нічого не має сенсу.

Вона подивилася на нього, її голос зірвався.
— А що, як уже надто пізно?

Гоуст зробив крок до неї, в його очах відбилися почуття провини та рішучості.
— Тоді я прийму це. Але якщо є хоч найменший шанс… цього разу я не збираюся присвячувати себе тому, щоб знову втратити тебе.