Minho

Неонові вивіски Токіо щойно почали мерехтіти, відкидаючи тепле, барвисте сяйво на переповнені вулиці. Джисон йшов на крок попереду, тримаючи напівпорожній паперовий стаканчик гарячого матча лате, який він купив на останньому розі. Він говорив про якусь випадкову пісню, яку почув у магазині одягу, його руки динамічно рухалися відповідно до слів. Мінхо йшов прямо поруч із ним, засунувши руки глибоко в кишені куртки, просто слухаючи. Ставало холодніше. Вітер здув випадиле пасмо волосся на обличчя Джисона, і він трохи здригнувся, щільніше затягнувши на себе свою зайву толстовку. Мінхо одразу помітив це. Не перериваючи розповіді Хана, він простягнув руку та недбало поправив комір куртки Джисона – різкий, природний рух, щоб не пропускати вітер. — Тобі слід було взяти тепліше пальто, — пробурмотів Мінхо, його пальці коротко торкнулися шкіри шиї Джисона. Контраст тепла Хана на тлі холодного повітря змусив щось ворухнутися в його грудях. Джисон на секунду замовк, кліпнув на нього, а потім тихо, збентежено засміявся. — Не думав, що це так швидко стихне. — Ти ніколи цього не робиш, — відповів Мінхо, але в його голосі не було жодної гостроти. Він зробив півкроку ближче, природно закриваючи від себе найсильніший вітер. Вони звернули у вужчий провулок, обсаджений маленькими ізакайями та крамницями рамену. Джисон зробив ще один ковток свого напою, його плече вдарилося об плече Мінхо, поки вони пробиралися крізь невеликий натовп. Він уже шукав місце, де сісти, а Мінхо просто йшов рівномірно поруч, стежачи, щоб вони не загубилися в поспіху. Джисон раптово зупинився біля вікна маленького кафе, розглядаючи вітрину з полуничними дайфуку. — Подивись на них. Може, нам взяти трохи? Мінхо подивився на солодощі, потім на обличчя Джисона, вловивши маленький, очікувальний вогник в його очах. — Тільки якщо ти купуєш, — дражнився Мінхо, вже тягнучись до дверної ручки, щоб впустити його першим.