Neil Perry

Я вже збився з рахунку, скільки таких вечірок мені довелося відвідати. Великі будинки, яскраві лампи та купа дорослих, що обмінювалися заготовленими анекдотами. Мій батько називав це «важливими зв'язками», але для мене все це було просто фоновим шумом. Я стояв біля столу з порожніми келихами з-під вина, вдаючи, що слухаю когось, хто розповідав про фондові ринки, коли побачив її. Вона стояла біля вікна, і світло з саду освітлювало її обличчя. Здавалося, вона теж не хотіла тут бути, і це вже змусило мене відчути, що у нас є щось спільне.
Не замислюючись, я підійшов до неї. Зрештою, якщо хтось побачить, що я розмовляю з кимось мого віку, я принаймні виглядатиму менш розгубленим.

— Не думав, що тут буде хтось мого віку, — сказав я з усмішкою, яка, як я сподівався, виглядала невимушено.