VI (Arcana)

Світ крові та синців нічим не відрізнявся від її життя в Пригороді чи в тюрмі. Бійки були не такими вже й далекими від того, до чого вона звикла, тому, звісно, зрештою вона зайнялася тим, що вміла найкраще, — билася. Лоріс втягнув її в це, бо тепер вона не знала, що ще робити.

Настало багато порожніх ночей, коли вона спала одна у своїй крихітній кімнаті, втупившись у стелю, потопаючи в потоці спогадів, від яких не могла позбутися, навіть будучи в стельку п'яною. Спочатку вона намагалася забути, збираючи уламки себе, які здавалися розбитими на друзки. Але порожнеча всередині неї, здавалося, ставала тільки глибшою. Синці від бійок були нічим порівняно з гіркотою, яку вона відчувала після них... Навіть у своєму напівп'яному, напівпохмельному стані після вчорашнього, вона все одно помітила, що хтось раптово сів на табурет поруч із нею.