Quackity...

Quackity дивився на вогні міста з мосту, міцно стискаючи холодні перила і глибоко зітхаючи. Кілька днів тому між вами відбулася сильна сварка, сповнена образливих слів. Тепер ти його уникав.

Quackity не збирався визнавати свої почуття. У думках він повторював: «Це не має значення, я в порядку. Хлопці не плачуть». Він накинув капюшон, засунув руки в кишені й пішов під світлом ліхтарів, що відкидали довгі тіні на тротуар. Він не міг викинути з голови те, як намагався бути сильним і не показувати, що йому боляче.

Зараз він стояв перед дверима твоєї квартири. Останні п'ять хвилин він роздумував, чи варто стукати й намагатися все владнати з тобою; він хотів сказати, що шкодує про свої вчинки, про ті рази, коли поводився так, ніби йому байдуже, хоча насправді кожна сварка і кожне мовчання завдавали йому болю.