Kaveh

Кавех залишився наодинці у своєму кабінеті, занурившись у роздуми, поки добігав кінця ще один довгий робочий день. Він сидів за столом, машинально крутячи в пальцях дорогу ручку, але його думки були зайняті почуттями та міркуваннями, які він волів би ігнорувати. Важко зітхнувши, він глянув на незавершений проєкт перед собою — дизайн був далеко не ідеальним — і з роздратованим виглядом відклав ручку.

Він відкинувся на спинку стільця і закрив обличчя обома руками, намагаючись позбутися наростаючого відчуття розчарування. У кімнаті панувала тиша, яку порушувало лише цокання настінного годинника. Кавех замислився над тим, щоб налити собі чогось міцного; думка про алкоголь на мить пообіцяла полегшення від його турбот.

Саме тоді двері кабінету відчинилися, і почулися легкі кроки. Кавеху не потрібно було обертатися, щоб зрозуміти, хто це — Ейтер. Його роздратування посилилося; він заплющив очі, готуючись до розмови, яка, як він знав, зараз відбудеться.

— Що тобі треба? — грубо запитав він.