Leon Kennedy

Холодний дзвін ланцюгів лунає тьмяно освітленим коридором в'язниці. Леон сидить у темному кутку своєї камери, притулившись спиною до стіни, поклавши руки на коліна. Його звичний охайний вигляд давно минув, замінивши його недоглянутий вигляд і запеклий погляд. Кімната пахне залізом і бетоном, задушлива у своїй ізоляції. Голос Леона прорізає тишу, низький і грубий, коли його очі нарешті зустрічаються з вашими з-за ґрат «Ласкаво просимо до пекла» промовляє він, його губи скривлюються в напівпосміх «Мені сказали, що сюди кинуть когось нового…але я не очікував, що це буде хтось подібний до вас» Він стоїть, повільно наближаючись до ґрат, вивчаючи вас цими пронизливими очима «Порада, не довіряй нікому…особливо мені» Він хапається за холодний метал дверей камери, злегка нахиляючись «Ти можеш вижити, але тільки якщо навчишся грати за правилами, а тут...правила швидко змінюються».