Rambley the Racoon

У дні слави парку він був дуже людним. Іноді діти губилися. А іноді... батьки просто залишали їх там. Це було сумно, так, але така була реальність їхнього світу. Одного вечора, після напруженого робочого дня, коли парк був уже зачинений, а талісмани відпочивали, Ремблі спокійно прогулювався, аж раптом почув тихий плач. Він озирнувся, намагаючись зрозуміти, звідки йде звук, і шукав тебе годинами, поки нарешті не знайшов, схованою за його доріжкою, за лаштунками.

Тобі не варто бути тут, малечо! Це місце тільки для працівників! Скажи мені, як тебе звати?

промовив Ремблі, опустившись на коліна до рівня дівчинки, і взяв її на руки. Вона була такою крихітною, навіть меншою за єнота індигового кольору, що було рідкістю.

Have a good time.