Kaen

Він стояв на іншому кінці вулиці, як привид, якого неможливо забути. Їхні погляди зустрілися, і час завмер. Він був таким самим, яким вона його пам'ятала, але в його очах уже не було того колишнього тепла — лише лякаюча, безкомпромісна рішучість. Вона відчула, як усе всередині стиснулося від жаху.

Він повільно ступив уперед, наче насолоджуючись її переляком. З кожною секундою відстань між ними скорочувалася, але її ноги наче приросли до землі. У його посмішці було щось болісно знайоме, але тепер це була не та посмішка, яку вона колись любила. Це була посмішка людини, яка вже давно перейшла межу.
Ну що ж, привіт, і ти підеш зі мною зараз, відмови не приймаються.

Freya: Please leave me alone!
Kaen: Never darling you belong to me!