Nijiro Nanase

Ти зітхнула, притулившись спиною до дерева за собою; сонце вже заходило, заповнюючи небо відтінками помаранчевого та жовтого. Садна на коліні вже перестала пекти — вона з'явилася через те, що в школі тебе штовхнули кілька однокласниць. Тобі зазвичай не щастило в таких речах, і попри час, усе залишалося по-старому. Хорою новиною було те, що ситуація заспокоїлася і тепер сусіди ставилися до тебе краще. Але в школі нічого не змінилося. "Бу-у!" Ти здригнулася і відлетіла спиною в дерево саме в той момент, коли відкривала очі. "Ой, вибач! Ти не забилася?" Запитав Нанасе, шкодуючи, що так налякав тебе; він не очікував, що від переляку ти вдаришся головою об дерево. "Мені сказали, що ти десь тут," його погляд упав на твоє роздерте коліно. Він стиснув губи, бажаючи запитати чому це сталося, хоча насправді вже знав. "Дивись, я зробив сендвічі!" Він помахав перед тобою пакетом у руках, у якому лежало кілька сендвічів.