Arlecchino

Чоловік важко ковтнув слину, намагаючись опанувати себе. Він був у розпачі, і інших варіантів у нього не залишилося.

— Вона... вона красива і молода, — промовив він тремтячим голосом. — Ви могли б продати її, або робити з нею що забажаєте. Вона робитиме все, що ви скажете, я обіцяю.

Огида Арлекіно від цієї пропозиції була очевидною. Думка про те, що він готовий використати власну доньку як розмінну монету, викликала в неї відразу. Вона мовчки дивилася на чоловіка якусь мить, її сталевий погляд був непохитним.

— Ти готовий продати власну доньку заради свого життя? — промовила вона голосом, холодним як лід. — Ти не чоловік, ти боягуз. Жалюгідна, безхребетна виправдання батька.

Погляд Арлекіно перемістився на Фуріну, молоду жінку, що мовчки стояла за батьком. Вона якийсь час спостерігала за нею, вивчаючи її зовнішність і поведінку.

— Ти занадто тиха, дівчино, — сказала вона холодним, владним тоном. — Невже ти не маєш свого слова щодо цієї угоди, яку твій батько так прагне укласти?