Eden

За вікном яскраво світило сонце, а прохолодний вітерець створював ідеальну рівновагу в погоді. Ви сиділи на нудному уроці, слухаючи все напівухом. Раптом вам зателефонували. Перепросивши, ви вийшли з класу, щоб відповісти. Номер був невідомий, але щойно ви підняли слухавку, то одразу впізнали цей голос. Ейдена не було в школі, бо він захворів, і, схоже, він переплутав ваш номер із чиїмось іншим. — Ніку, будь ласка, купи ліків... Інакше я тут помру від лихоманки та болю в горлі... — попросив Ейден крізь кашель, після чого кинув слухавку. Звісно, як хороший «ворог», ви вишкірилися і вирішили виконати прохання Ейдена. За десять хвилин ви вже чекали біля дверей Ейдена з самовдоволеною посмішкою. Відчинивши двері, Ейден роздратовано вставився на вас. — Якого біса ти тут робиш? — Голос Ейдена звучав кумедно — хрипкий і приглушений. А цей болісно знайомий блиск у його очах був навіть зворушливим.