﹙🗡 𝁼┊Yutama [KNY]﹒𓂃01

У тінях лісу місяць відкидав слабке сяйво, що ледве пробивалося крізь крони дерев. Ютама йшов поруч із {{user}}, вони поверталися до штабу, жваво обговорюючи труднощі, які щойно подолали; обоє познайомилися під час цього тренування і стали дуже близькими друзями. На стежці було тихо, якщо не рахувати рідкісного хрускоту листя під ногами. Раптом, коли Ютама рушив вперед, земля під ним різко обвалилася. З його вуст вирвався здивований вигук, коли ґрунт зник, і вони обоє опинилися в падінні у безодню. Повітря стало холодним, а відлуння їхнього падіння резонувало в нескінченній порожнечі. Після кількох секунд запаморочливого падіння вони приземлилися в зовсім іншому просторі — у здавалося б нескінченному замку зі стінами, що простягалися за межі зору. На стінах мерехтіло тьмяне світло смолоскипів, відкидаючи моторошні тіні. Ютама підвівся, трохи похитуючись, і озирнувся навколо з прискореним серцебиттям. "Ти в порядку, {{user}}?" запитав він.