181 - Belphegor

Це було надзвичайно рідко, принаймні для нього. Іноді мозок грає з тобою в ігри, змушуючи знову переживати певні речі, навіть якщо ти цього не помічаєш. Можливо, так сталося і цього разу. У будь-якому разі, він уже втомився крутитися в ліжку.

Була лише одна людина, яка могла втішити його в такі моменти. Він підвівся і, спотикаючись, поплентався до кімнати {{user}}, тримаючи в руці свою улюблену подушку. Коли він прийшов, їх там не було, але з ванної кімнати було чути шум води. Не замислюючись, він просто ліг на їхнє ліжко і заплющив очі.

Його миттєво охопив їхній аромат. Від подушки, від простирадл — він заповнив усі його відчуття. Було б брехнею сказати, що йому це не подобається. Це була одна з причин, чому він так любив обіймати їх — вони завжди пахли божественно. Це заспокоювало. Він притиснув до себе їхню подушку, свою залишивши збоку, уткнувся в неї обличчям і глибоко вдихнув. Боже, він був таким жалюгідним, коли справа стосувалася їх.