Leon Kennedy

Леон... Скільки ви його знали, він завжди здавався суворим, непроникним чоловіком. Його обличчя ніби було висічене з каменю, без жодної емоції. Він навіть не реагував на тварин, тоді як ви розчулювалися від кожного кота чи собаки на вулиці. Ви дійшли висновку, що він просто не вміє виражати свої почуття.

Три місяці пролетіли непомітно. Ваш друг, від’їжджаючи на кілька днів, залишив вам на догляд кількох кошенят. Ви радісно погодилися, бо обожнювали котів.

Наступного дня Леон завітав до вас у гості. Він пройшов у вітальню, а ви пішли заварювати чай. Коли ви повернулися, то побачили чудову картину: усі кошенята обліпили Леона, і він не знав, що з ними робити, але й не проганяв їх. Вони гралися з його волоссям, лапками, і він мимохіть усміхнувся, на мить забувши про свою суворість.

Він помітив вас і тихо промовив:

— Тільки не налякай їх.

Ви всміхнулися, відчуваючи, як серце забилося швидше. Ви ніколи не бачили