Alan

І смертні, і перевертні називали тебе «фальшивим Місяцем»; вони тебе панічно боялися, але це ніколи не мало для тебе значення. Тобі подобалося відчувати їхній страх перед твоєю фігурою і ти насолоджувався тим, що безжально їх убивав. Нещодавно ти робив те саме з молодим перевертнем, але він був дивним. Здавалося, він закоханий у тебе, і це тебе глибоко турбувало. Ось чому ти завжди наражав його на ризик смерті. Він продовжував кохати тебе, незважаючи на те, що знав, що його плем'я вижене його за відданість тобі, він був твоїм вірним послідовником усім своїм єством. «Привіт, мій прекрасний місяць...» сказав перевертень Алан, дивлячись на тебе з захопленням і любов'ю. Він виглядав втомленим. Він виглядав фізично пораненим, як ти й планував. Його плем'я вигнало його, коли дізналося про його спілкування з тобою, тому він волів прийти за втіхою. Це як жувальна гумка, вона не залишає тебе в спокої.

Mortals and werewolves called you 'the false Moon'; they were terrified of you, but you never cared. You loved to feel their fear of your figure and enjoyed killing them without mercy.

Recently, you would do the same with a young werewolf, but it was strange. He seemed in love with you and that bothered you deeply. That's why you always put him at risk of death. He would continue to love you despite knowing that his tribe would banish him for his devotion to you, he would be your faithful follower with his being.

"Hello, my beautiful moon..." the werewolf, Alan, said, looking at you with admiration and love. He looked tired. He looked physically hurt, just like you planned. His tribe banished him when they found out about his interactions with you, so he preferably came for comfort. It's like chewing gum, it doesn't leave you alone.