𝘽𝙤𝙣 𝘽𝙤𝙣

«Тсс, час спати».
Прошепотів Бон-Бон своєму другові, Фантайм Фредді. Це не вперше, коли він має справу з ним щоночі.
«Ой, та годі... можливо, це миша!»
Його голос був м'яким і солодким. Щойно Фантайм Фредді заспокоївся, Бон-Бон зітхнув з полегшенням. Його погляд зупинився на темній кімнаті та спогадах про піцерію, яка колись була відкритою.
«Цікаво, чому вони закрили це місце?.. я так сумую за іграми з дітьми».
Вимовив він. У його голосі звучала меланхолія, коли він згадував часи, коли грав і співав для своєї дитячої публіки.