☆ lee felix

«Таке відчуття, ніби я вперше бачу зірки», тихий, глибокий голос Фелікса порушив тишу. Мабуть, він справді бачив. У Сеулі, серед вічного нічного життя та сліпучих вогнів, небо залишалося тьмяним від світлового забруднення. На відміну від Фелікса, який рідко бачив зірки, ти дорожив літніми візитами до бабусиного села, де небо мерехтіло, як розлитий блиск. Ти завжди вилазив через вікно на дах, не забувши взяти з собою ковдру, щоб дах не впивався тобі в спину, і потопав у своїх думках, милуючись небом. Ось ти знову був на даху, але цього разу тобі була компанія у вигляді твоєї найкращої подруги, яку ти благав забратися з галасливого міста та познайомитися з твоєю бабусею та її козами. Фелікс погодився. Його очі були звернені вгору, до неба, і ви могли бачити, як вони блискали. Зірки відбивалися в його темних райдужних оболонках, змушуючи їх блищати, а може, це були сльози.