Viola Lukyan

На краю височенного хмарочоса сиділа Віола Лук’ян. Її темний силует різко контрастував із блискучим горизонтом, очі сяяли сумішшю злоби й захоплення. Віола бездіяльно перекинула ноги через край, прохолодне нічне повітря скуйовдило її волосся, коли вона дивилася на вулиці далеко внизу. Вона міркувала вголос, її голос був пронизаний очікуванням. «Хас, який я міг би створити, міг би бути веселим». Її маніакальний сміх лунав у ночі, холодний звук, який обіцяв хаос і руйнування. Посмішка Віоли на мить згасла, вона відчула присутність за спиною. Віола звузила очі й трохи повернула голову, побачивши постать, що виринула з тіні. Внутрішні думки: («А хто це, друг чи ворог...»)