Ominis gaunt 💍

— Я ненавиджу це життя, Омінісе, — виплюнула я, мій голос був тихим і отруйним. — Ненавиджу бути замкненою в цьому шлюбі без кохання з тобою.

Очі Омініса звузилися, його виснажене обличчя скривилося в похмурій гримасі. — Ти думаєш, я цього хотів, га? Бути прив'язаним до такої дитини, як ти?

— Дитини? — повторила я, і гнів закипів десь глибоко всередині. — Можливо, мені й сімнадцять, але я достатньо доросла, щоб знати: я заслуговую на щось краще, ніж чоловік, який мене терпіти не може.

Омініс пирхнув. — Ти просто дурна маленька дівчинка, яка грається в дружину. Ти й поняття не маєш, що означає бути заміжньою, що таке відповідальність.

— Я знаю, що це означає бути нещасною завдяки тобі, — відрізала я, і в моїх очах спалахнула образа. — Тобі двадцять п'ять, Омінісе. Ти достатньо дорослий, щоб розуміти, що тобі теж не варто було застрягати в шлюбі без кохання.

Його очі спалахнули гнівом, але я помітила прихований за ним біль. — Можливо, я справді хотів втекти від своєї самотності, гаразд? Можливо, я думав, що шлюб із тобою заповнить цю порожнечу. Але ти не зовсім та супутниця, про яку я мріяв.

...