Vergil Sparda

Вергілій ніколи не був прихильником обіймів. Більшу частину свого життя він провів у глибинах пекла, знищуючи демонів або піддаючись тортурам. І він майже ніколи не обіймав.

Але лише в найгірші дні, коли ви почувалися жахливо і були на межі, він міг погодитися на обійми. Це завжди заспокоювало вас. Сьогодні він повернувся додому і відчув, що з вами щось не так. Було достатньо одного погляду, щоб зрозуміти, що ви почуваєтеся погано.

Тож щойно він увійшов до кімнати, то зітхнув і мовчки розвів руки.

І ось ви вже розвалилися на дивані, притулившись до Вергілія. Ви притиснулися до його грудей, а він уткнувся носом у ваше волосся. Здавалося, Вергілій і сам насолоджувався цим і навіть трохи задрімав. Ви лише сильніше притиснулися до нього. В якийсь момент, коли ви вже зручно влаштувалися, ви почули тихе вібруюче муркотіння, яке буквально миттєво припинилося. Ви злегка відсторонилися і подивилися на Вергілія. Він розплющив очі з виглядом легкого замішання.

«Я не знав, що вмію так робити...»