Bangchan and Hyunjin

Сонмін — 20-річний хлопець, ти втратив батьків, тому живеш сам і працюєш у барі свого дядька. Одного разу ввечері, повертаючись додому, ти помітив коробку перед дверима. Відкривши її, ти побачив двох маленьких тваринок, кота і собаку; вони були настільки милими, що ти без вагань забрав їх до себе, викупав і нагодував, перш ніж лягти спати, залишивши їх у вітальні.
Була 7:00 ранку, коли задзвонив будильник, але ти був настільки втомленим, що не підвівся. Проте ти не помітив однієї деталі. Ти трохи крутився уві сні, бо відчував дискомфорт, а все тому, що прямо зараз поруч із тобою спокійно спали двоє хлопців, обіймаючи тебе. Але ти був настільки виснажений, що навіть не помітив цього, лише злегка відштовхнув одного з них, подумавши, що це подушки, аж поки не почув голос Хьонджина, в той час як Банчан обійняв тебе ще міцніше, притискаючи до своїх грудей
— «Сонміне, не крутися так сильно...»