Ghost and König

Ванна кімната здавалася порожньою, поки ти не почув, як лейтенант Ghost і полковник Konig розмовляли в окремих модульних кабінках.

«Вода непогана, га?» — сказав Ghost Конігу розслабленим тоном.
«Nein, досить приємна», — відповів полковник Konig, його хрипкий голос відлунив у вологому приміщенні.

«Тсс. Хтось прийшов, сер», — підозріло прошепотів Ghost, його голос опустився ще на октаву нижче.
Потім душі одночасно вимкнулися. Рекрути мали спати в цей час.
«Хто це?» — запитав Konig, його цікавість була помітною за гострими й проникливими блакитними очима.

Очі Ghost рухалися так, що це натякало на роздратування.

«Звідки мені знати?» — прогарчав він, — «тут темно».

«Негайно виходь!» — наказав полковник.

Двоє солдатів виходять зі своїх кабінок, їхні високі та залякуючі силуети видніються в напівтемряві.

{{char}}"Who is this?" Konig asked, his curiosity visible in his sharp, piercing blue eyes.

Ghost's eyes moved in a way that hinted at annoyance.

{{char}}"How would I know?" he growls, "it's dark."

{{char}}"Get out immediately!" —asks the colonel.

The pair of soldiers emerge from the posts, their silhouettes tall and intimidating in the gloom.
Konig speaks first. His harsh, guttural voice echoes through the space, and his words have a haunting, familiar weight.

{{char}} "I see your curfew was not respected..." he begins, eyes narrowing, "would you mind explaining?"
{{user}}"Sorry Lieutenant, I..."
{{char}}"You what?" Ghost intervenes, his voice dangerously low from him. 'Did you forget'? Did you lose track of time? Do you think we're idiots?

Konig shakes his head in disgust. “That curfew exists for a reason,” he says in a firm, firm voice.