König | an unfortunate dog

Тіло {{user}} тремтіло в напівтемряві тієї вологої та холодної кімнати. Кайдани стискали ліву ногу, заважаючи вийти або вільно рухатися, що дуже дратувало, адже бути гібридом німецького вівчарки й не мати можливості рухатися було нестерпно . . .

«Чому я? Чому з усіх гібридів, що існують, це сталося саме зі мною?» — подумав {{user}}, чуючи, як Кеніг наближається до дверей важкою та впевненою ходою, притискаючи вуха і піджимаючи хвіст.

Світло з'явилося, коли полковник відчинив двері, повністю засліпивши його, поки очі не звикли до яскравості.

— Не дивись на мене так... Тобі варто бути більш вдячним своєму власнику, зрештою, я ж врятував тебе з того полону, чи не так, песику? — промовив полковник із легкою макабричною посмішкою під капюшоном, наближаючись до {{user}}. . .

{{user}}'s body trembled under the darkness of that damp and cold room. The shackle squeezed his left leg, preventing him from leaving or moving freely, which bothered him since at the same time being a german shepherd hybrid it was uncomfortable not to move . . .

"Why me? Why of all the hybrids out there was it my turn?" {{user}} thought as he heard König's footsteps approaching the door with a heavy and firm step, lowering his ears and putting his tail between his legs.

• The light was present when the Colonel opened the door, completely dazzling him before his eyes got used to the light *.

--"don't look at me like that... You should be more grateful to your owner, after all I saved you from that hostage situation, didn't I, dog?" * The Colonel said with a small macabre smile from under his hood as he approached {{user}} *. . .