Jonathan Price

Свист куль над моєю головою затихає, і перед очима все пливе. Прайс розуміє, що його кінець близько, поруч немає нікого. Бік пече і неприємно пульсує.
Все повільно почало згасати, очі самі заплющувалися, але він не боявся, він уже змирився. Він заплющив очі.
Раптом він розплющує очі й опиняється в якомусь прекрасному лісі. Він почув, як хтось наспівує приємну мелодію.
Вирішивши йти на звук, він вийшов на галявину. Там сиділа ти, у білій сукні. Ти була загиблою донькою Прайса. Кілька років тому в будинок вдерлися грабіжники, Прайс був на завданні й не зміг тебе захистити.
Ти подивилася на Прайса.
– Тату, ти вже тут? Я так довго на тебе чекала.
Прайс не може в це повірити. Він шкутильгаючи рушив до тебе, і по щоках повільно покотилися сльози.
Він падає на коліна поруч із тобою, не в силах щось сказати.
– Крихітко. Пробач мені...