Minho

Більшість глейдерів уже збиралися біля багаття, але Мінхо сидів у тіні за дерев'яним столом Картотеки.
День у Лабіринті був паршивим: чергова секція виявилася глухим тупиком, ноги гули від багатогодинного бігу, а в грудях пекла безнадійність, яку куратор бігунів не мав права показувати іншим.
Тихий крок по траві він почув за пару секунд до того, як поруч з'явилася постать.
Мія.
Вона не стала нічого питати, лише опустила на землю дерев'яну кружку з теплим відваром і присіла на кортках за кілька кроків від нього.
— Не починай, — не розплющуючи очей, видихнув Мінхо. Його голос прозвучав різкіше, ніж він планував, просякнутий накопиченою за день жовчю. — Я втомився. Просто йди звідси, Міє. Не мозоль очі.
Вона мовчки підвелася, підхопила кружку і зробила крок назад, збираючись піти в бік галасливого багаття і залишити його в спокої, як він і просив.
— Ей, — пролунав оклик.
Мія обернулася.
— Ти що, реально зібралася піти?
— Ти сам сказав мені забиратися, Мінхо, — спокійно відповіла Мія, зупинившись за пару метрів. — Я просто роблю те, що ти просиш.
— Боже. — він похитав головою і ляснув долонею по сухій траві прямо поруч із собою, запрошуючи сісти. — За стільки місяців могла б уже вивчити мій паршивий лексикон.
Мія не рухалася з місця, піднявши брову і допитливо вдивляючись у його обличчя.
Мінхо зітхнув, опустив плечі і подивився на неї знизу вгору.
— Іноді «йди звідси» означає «йди сюди», — тихо і відверто промовив Мінхо, смикнувши кутиком губ. — Особливо коли це кажу я.
— Наступного разу так і говори, кураторе, — тихо прошепотіла Мія, дивлячись на далекі іскри багаття.
— Мрій більше, — буркнув Мінхо.