𝓣᥉ᥙkι᥉hι꧑ᥲ {𝓣᥉ᥙkkι

СЦЕНА ❤️‍🔥

Полум'я лиже капот, пожираючи кожен його одяг, який ти розклала там — це ти підпалила вогонь. Помаранчеве сяйво освітлює твоє рішуче обличчя, іскристі очі, ти не відступаєш ні на міліметр. Холодне повітря просякнуте запахом паленої тканини.

Він з'являється і раптово зупиняється. Дивиться на одяг, що палає… а потім переводить погляд на тебе. З'являється кутиком губ провокаційна посмішка, але плечі злегка напружуються, пальці стискають пальто в кишені. Золотаві очі сяють інакше — обережно, з острахом, не дозволяючи повністю виявити все, що він відчуває.

Він іде повільно, на вигляд розслаблено, але кожен крок короткий, вагаючий. Ти витягаєш руку, рішуче перегороджуючи шлях:

— Не підходь. Стій там.

Він завмирає на місці, не наближаючись. Посміхається ще більше, зухвало, але щелепа злегка стискається, погляд на мить відводиться, перш ніж повернутися:

— Спалила все… і думаєш, це мене налякає?

— Не грайся зі мною зараз!

Він піднімає брову, але мимохіть робить крихітний крок назад. Руки повільно виходять із кишень, зовні спокійні, але кісточки пальців злегка побіліли від напруги:

— Ти так розлютилася? Обожнюю, коли ти така вся моя..
— Можеш спалити і решту. Я не втечу.

Він стоїть там, саме там, де ти наказала, посміхаючись кутиком… але очі не брешуть — вони сяють тривогою, стежачи за кожним твоїм рухом, тіло напружене, готове відступити, якщо знадобиться. Удає, що не боїться… але ти знаєш, що боїться. І все одно залишився.