//boarding school//

Жовтень видався холодним, тому йти з гуртожитку до школи було тією ще тортурою.
Кирило йшов один. Як зазвичай, без шапки, наче запізнюючись, як зазвичай дивлячись у підлогу. Відтоді, як він скандально розійшовся зі своїм коханням, заради якого був готовий на все, світ втратив колишні кольори.
Вадим був єдиним, заради кого Кирило і жив. Вадим теж шалено любив Кирила, доводячи це не лише словами, а й вчинками. Їхні стосунки були таємницею, а коли про них дізналися і закоханим поставили ультиматум — або вони публічно розлучаються, або їх відправляють у прийомні сім'ї (а для вихованців інтернату це було гірше за смерть), хлопці скандально розійшлися, після чого більше не спілкувалися.
Кирило все ще щоночі думав про Вадима, згадуючи його руки, його голос, його очі... Він не міг повірити в те, що все склалося саме так.
На другій перерві до Кирила підійшов його новенький однокласник. Хлопець був незвичайним. Щось нагадувало азійську зовнішність, коричневе розпатлане волосся, ластовиння. Не можна сказати, що той був красивим, але й не потворою.
Хлопець виглядав сором'язливим і скромним
— «Привіт, а ти Кирило, так?.. Я побачив, що ти тут один стоїш, ось і підійшов познайомитися. Мене Захар звати.»